На березі Дніпра, з давніх-давен осяяному радісним світлом благодатної віри християнської, стоїть двопрестольний Храм Свято-Покровсько-Михайлівського жіночого монастиря. Куполи, що горять на сонці, видно пропливаючим по річковій гладі мандрівникам. Звати і притягують вони віруючу душу: «Зупинися, це межа Божої Матері, вона чекає на тебе у своїй обителі!» В історичних документах це місце згадується ще з 1390-1440 років, як Романков Курган, на якому жили два козаки-аскети і в них була похідна церква Святого Миколая Чудотворця. На цьому кургані зараз стоїть селище Романкове – місце прописки монастиря.
Одна з меж монастирського храму – нижня – освячена на честь Архістратига Божого Михаїла; верхній – на честь Покрови Божої Матері – символу стародавньої козацької вольниці, що була у XIV столітті у містечку Романкове, де вільно та безпечно від татарських набігів жили православні козаки. Вони часто сходилися і з’їжджалися на це місце, як і в Самару і на Монастирський Острів для спільних рад і нарад, для відкритого моління і богослужіння. Тут козаки були сильні та міцні». Чутка про могутню силу християнських ратників-козаків на Монастирці та на Романковому кургані поширювалась далеко, залучаючи до них багатьох.
Чи не тому дух християнський сильний у цих місцях, що по землі та каменю берегів Дніпра, саме в цьому місці ступала нога апостола Андрія Первозванного, що пробирається різними шляхами у бік Києва. Історики наполягають, що хрест він поставив на Монастирському острові, який являв собою один із Дніпровських порогів Запорізької гряди, а наступним за ним був Романков поріг. У наших місцях багато людей з ім’ям Андрій, та й згадується, що церкви будували обов’язково з престолом на честь Святого Апостола Андрія Первозванного.
На території Романкового було дві дерев’яні казково-красиві церкви Успенська та Покровська. Селище було волістю, через нього проходив чумацький шлях. Тут вирувало життя і процвітали церковні парафії.
Нині Романкове – околиця міста Дніпродзержинська, колишнього Кам’янського. І церква у селищі одна – наша монастирська. Парафіяни розповідають, що Свято-Покровську та Успенську церкви в 1933 році в одну ніч і в одну хвилину спалили. А люди довго ще пам’ятали велич і красу свого рідного «законного» Покровського храму та дзвін, що потужною хвилею розходився по окрузі на десять кілометрів і більше. На місці спаленої дерев’яної церкви віруючі звели кам’яну церкву – яку радянська влада схвалила під клуб. Клуб не встояв. Дозволили розібрати його та забрати цеглу, а місця не віддали. Тому парафіяни перенесли на своїх плечах залишки церкви на територію існуючого монастиря і заклали з нього трапезну та тимчасову церкву – тепер це ігуменський корпус із трапезною. А місце «законної», як сказав один із парафіян, Свято-Покровської церкви, пустує. На ньому нічого не можуть побудувати світська влада. Школа №27 це місце також не використовує.
За п’ятдесят метрів від свого історичного місця в наш час і виріс новий кам’яний храм, і вже дев’ятнадцять років живуть, трудяться і моляться черниці на цій святій землі. Місцеві жителі кажуть, що наш монастир вимолений козаками – народом побожним і глибоко релігійним, щиро та глибоко віруючим у Всемогутнього та Всюдисущого Господа Бога. Сердечно віддані вони святій вірі Христової і Православної церкви.
З НЕДАВНЬОГО МИНУЛОГО
Наш монастир оточує сучасне селище Романкове, жителі якого – це нащадки козацтва, яке колись захищало Самарську Палестину, так називали вони Катеринославську Єпархію.
На пожертвування мешканців Романкова та з благословення правлячого архієрея Іринея, сьогоднішнього митрополита Дніпропетровського у жовтні 1995 року розпочалося будівництво нашого монастиря. Рішенням Синоду від 03.10.1995 було затверджено статут монастиря.
1) 27.07.1995 року на засіданні Священного Синоду УПЦ (журнал № 50), першою настоятелькою та ігуменею монастиря було призначено монахиню Георгія. Роки її правління припадають на 27.07.1995-28.02.1997.
2) Після Георгії ігуменею монастиря було призначено Єлизавета (Морозова). Роки правління з 28.02.1997 до 30.03.1999.
3) З 30.03.1999 року з благословення правлячого тоді ще єпископа Єфрема (Кіцай), а сьогодні архієпископа Криворізького та Нікопольського – настоятелькою монастиря було затверджено Маргариту (Шевченка). Разом із єреєм о. Михайлом (Герасимовим) «було закладено духовний сад», розпочато грандіозне будівництво: вирито котлован, залито фундамент, споруджено стіни храму та сестринського корпусу, споруджено дах верхнього храму, споруджено господарські будівлі та багато іншого
Далі відбулися зміни в управлінні монастирем і облагороджувати «засаджений сад» стали з Божої волі інші чада і раби Христові.
4) З 16.10.2003 –16.02.2008 роки настоятелькою монастиря було призначено ігуменя Тавіфа (Гуренка). Під її керівництвом споруджені куполи та хрест верхнього храму та ізольована покрівля.
5) Ідучи за станом здоров’я на спокій, ігуменя Тавіфа передала благословення на подальше будівництво обителі ігумені Іуліанії (Загорулька), яка була призначена Священним Синодом від 05.08.2008 року.
З приходом ігуменя Іуліанії (Загорулька), будівельні роботи киплять не перестаючи: замінено куполи, встановлено дзвіницю, головний купол та рипіди на хремі; прикрашено і впорядковано нижній храм, впорядковано церковну лавку, збудовано літню трапезну та господарські споруди, оштукатурено стіни, оздоблено вівтар, виведено нову солею верхнього храму, вирито колодязь, збудовано літню кухню та альтанку, проведено нову каналізацію, відремонтовано та добудовано ігуменський. мн. ін.
* Керівництво Свято-Покровсько-Михайлівського жіночого монастиря дякує за історичну довідку:
1. Директор історичного музею ім. Д. І. Яворницького -Капустіна Н. І.
2. Директора музею історії міста Дніпродзержинська –Буланову Н.М. Матеріал з історії монастиря підготувала, посилаючись на історичну працю Єпископа Феодосія Макар’євського «Церква та парафії минулого, XVIII століття» парафіянка Свято-Покровсько-Михайлівського монастиря р.б. Зарайська Н. П.