Ми повинні молитися не лише за тих наших ближніх, які живі, але й за тих, хто вже відійшов у інший світ.
Молитва за померлих необхідна передусім нам, бо коли йде близька людина, у нас виникає природне почуття втрати, і від цього ми глибоко страждаємо. Але та людина продовжує жити, тільки вона живе в іншому вимірі, бо перейшла в інший світ. Щоб зв’язок між нами і людиною, яка пішла від нас, не розірвалася, ми повинні про неї молитися. Тоді ми відчуватимемо його присутність, відчуватимемо, що він не пішов від нас, що наш живий зв’язок з ним зберігається.
Але молитва про покійного, звичайно, потрібна і йому, тому що людина, коли вмирає, переходить в інше життя, щоб зустрітися там із Богом і відповісти за все, що він зробив у земному житті, добре і погане. Дуже важливо, щоб людині на цьому шляху супроводжували молитви близьких — тих, хто залишився тут, на землі, хто зберігає пам’ять про нього. Людина, яка йде з цього світу, позбавляється всього, що давала йому цей світ, залишається тільки його душа. Все багатство, яким він володів у житті, все, що він набув, залишається тут. У інший світ йде тільки душа. І душа буває судима Богом за законом милосердя та справедливості. Якщо людина в житті вчинила щось зле, йому доводиться нести за це покарання. Але ми, що залишилися живими, можемо просити Бога про те, щоб Він полегшив долю цієї людини. І Церква вірить, що посмертна доля померлого полегшується молитвами тих, хто молиться за нього тут, на землі.
Герой роману Достоєвського “Брати Карамазови” старець Зосима (прототипом якого був святитель Тихін Задонський) так говорить про молитву за померлих: “На кожен день і коли можеш, тверди про себе: “Господи, помилуй всіх, що перед Тобою представили”. Бо щогодини й кожної миті тисячі людей залишають життя своє на цій землі, і душі їхні стають перед Господом, і скільки багато з них розлучилося з землею відокремлено, нікому не відоме, в смутку й тузі, і ніхто не пошкодує про них. … І ось, можливо, з іншого кінця землі піднесеться до Господа за упокій його і твоя молитва, хоч би ти не знав його зовсім, а він – тебе. Наскільки зворушливо душі його, що стала в страху перед Господом, відчути в ту мить, що є і за нього молитовник, що залишилася на землі людська істота та її любляча. Та й Бог милостивіше подивиться на обох вас, бо якщо вже ти так пожалів його, то більше пошкодує Він, нескінченно милосердніший… І простить його заради тебе”.
МІТРОПОЛІТ ІЛАРІОН (АЛФЄЄВ) | 25 ЧЕРВНЯ 2010 р.