Для чого потрібне вічне поминання
Вічне поминання (або вічне поминання) – це особливий вид поминання православного християнина впродовж того часу, доки стоїть той храм чи монастир, куди подано треба про поминання.
Після революції, коли радянська влада плюндрувала стародавні храми й монастирі, у них знаходили поминальні списки ще домонгольських часів. Кожного християнина, згаданого в такому списку, щодня поминали на кожному богослужінні в храмі день у день протягом багатьох століть. Коли ж настав час, і храми почали відновлювати, то нерідко в архівах музеїв або збережених парафіянами після розорення монастирських книгах знаходили поминальні списки, які приносили назад у храми і перервана нитка вічного поминання відновлювалася.
Для чого замовляють вічне поминання
Молитви Господу за здоров’я людини приносять полегшення душі та допомогу в зціленні від недуг як фізичних, так і духовних.
Коли ж ми молимося за покійних, ми чинимо єдину можливу милість душі померлого, клопочучи про душу його перед Господом. Однак, і ми не житимемо вічно, і з часом Господь покличе і нас. Хто ж після того молитиметься за нас і померлих ще до нас рідних і близьких? Наші діти й онуки – відповісте ви. Але хто після них, коли пам’ять про нас піде? Для того, щоб пам’ять про нас не канула в лету, в Церкві встановлено вічне поминання. Ім’я людини, що потрапило в поминальні списки, поминатимуть так довго, доки стоїть той храм або монастир, куди подано прохання на поминання.
Що робити після смерті людини
Якщо християнин помер, а за нього раніше було подано до храму чи монастиря записку на вічне поминання за здоров’я, то потрібно піти до цього храму чи монастиря, сказати дату подачі записки і попросити переписати ім’я людини в помянник “Про упокій”.
Якщо ж раніше записка про вічний спокій не подавалася, то потрібно написати записку про вічне поминання про упокій.
Кого не можна поминати в церковних записках
Записки в храмі не можна подавати за тих, хто не є членом Православної Церкви: за нехрещених, інославних (католиків, протестантів), іновірців (мусульман, іудеїв, буддистів тощо), а також за самогубців (якщо немає архієрейського благословення на їхнє відспівування та церковне поминання), за переконаних атеїстів і богоборців, навіть якщо їх охрестили.