Молебень
Молебень – це особливе Богослужіння, під час якого просять Господа, Богородицю, святих про дарування милості або дякують Богові за отримання благ. У храмі молебні відбуваються перед літургією і після неї, а також після утрені та вечірні.
Громадські молебні відбуваються в дні храмових свят, на Новий рік, перед початком навчання отроків, під час стихійних лих, під час навали іноплемінників, під час епідемій, у бездощів’я тощо.
Інші молебні належать до приватного Богослужіння і звершуються на прохання і потреби окремих вірян. Часто під час цих молебнів відбувається мале освячення води.
Записка на молебень починається із вказівки, якому святому підноситься молебень, пишеться, за здоров’я він чи за упокій. Потім перераховуються імена тих, за кого буде підноситися молебний спів.
Коли подаватимете записку на молебень, скажіть служителеві, чи замовляєте ви водосвятний молебень – у цьому разі відбувається мале освячення води, яку потім роздають вірянам, – або ж звичайний, без водосвяття.
Можна замовити поминання живих або покійних на місяць, на півріччя, на рік.
У деяких храмах і монастирях приймаються записки на вічне поминання.
Якщо ви подали замовну записку, то імена, написані в записках, виголошуються на молінні незабаром після читання Євангелія.
Після закінчення Євангелія починається сугуба (тобто посилена) єктенія – загальний крик до Бога, триразове “Господи, помилуй!”.
Диякон закликає: “Рцем (тобто нехай скажемо, будемо молитися, говорити) вей від усієї душі, і від усієї думки нашої рцем!”
У двох проханнях ми посилено просимо Господа почути нашу молитву і помилувати нас: “Господи, Вседержителю, Боже отців наших, молитися (тобто молиться до Тебе), почуй і помилуй. – Помилуй нас, Боже…”
Усі, хто перебуває в храмі, просять про Патріарха, про єпископа, про священнослужбове братерство (притчу церковну) і про всю “у Христі братію нашу”, про владу і воїнство…
Церква молиться про милість (щоб Господь умилостивився над нами), про життя, мир, здоров’я, спасіння, відвідування (тобто щоб Господь відвідав, не залишив своїми милостями), прощення, залишення гріхів рабів Божих братії святого храму цього.
В останньому проханні сугубої єктенії диякон посилено закликає помолитися за плодоносних і доброчинних у святому і всечесному храмі цьому, за тих, хто трудиться (для храму), співає і предстоїть, за тих, хто очікує від Бога великих і багатих милостей.
Плодоносні і доброчинці – це віряни, які приносять до храму все необхідне для Богослужіння (єлей, ладан, просфори тощо), які жертвують грошима і речами на благоліпність храму, на утримання тих, хто трудиться в ньому.
У певні дні за сугубою єктенією слідує особлива єктенія за померлих, у якій ми молимося за всіх спочилих отців і братів наших, просимо Христа, безсмертного Царя і Бога нашого, пробачити їм усі гріхи вільні й мимовільні, упокоїти їх у оселях праведних і, визнаючи, що немає людини, яка б не згрішила у своєму житті, благаємо Господа дарувати нашим спочилим Царство Небесне, де всі праведні упокоюються.
Під час єктеній диякон вимовляє імена тих, хто вказаний у замовленій записці, і закликає на них благословення Боже, а священик читає молитви.
Потім священик промовляє молитву перед Престолом, голосно називаючи імена із записок.
Звичай читання записок з іменами під час сугубої єктенії йде ще з давніх, апостольських часів – “диякон поминає диптихи, сиречь пом’янник покійних”. Диптихи – це дві таблички, зроблені з паперу або пергаменту, складені як скрижалі Мойсея. На одній із них писалися для читання під час священнодійства імена живих, на іншій – покійних.